Гончарук Євген Гнатович

(н. 07.01.1930 р.)

Член-кор. «АМН СРСР (1984); академік АМН СРСР (1988); академік Російської АМН (1991); академік НАН України (1992); академік АМН і АНН України (1993); академік Міжнародної академії наук вищої школи (1995); академік академії природничих наук загальноросійського об’єднання вчених (1995); академік Польської академії медицини (1997); академік Всесвітньої академії медицини Альберта Швейцера (1999).

Доктор медичних наук (1968), професор (1969), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1990), лауреат Державної премії України (1997). Лікар вищої категорії. Закінчив Київський медичний інститут (1954), аспірантуру на кафедрі загальної гігієни Київського медичного інституту (1957). В 1957 р. заснував кафедру гігієни в Тернопільському медичному інституті і протягом року був її завідуючим. У подальшому, з 1958 до 1961 року, працював асистентом цієї ж кафедри, оскільки завідуючим був обраний професор. З 1961 по 1964 рік – асистент, з 1964 по 1968 рік – доцент, з 1968 р. – завідуючий кафедрою комунальної гігієни Київського медичного інституту. Декан санітарно-гігієнічного факультету (1968-1979). З 1984 р. -ректор Національного медичного університету ім. 0.0. Богомольця.

Автор 479 наукових праць, в тому числі 45 монографій і підручників, серед яких перше і єдине у Радянському Союзі «Руководство к лабораторным занятиям по коммунальной гигиене», що було схвалене медичною громадскістю і витримало три перевидання у видавництві «Медицина» (1977, 1982, 1990 роки). Розробив 15 винаходів, більш ніж 200 гігієнічних нормативів і методичних документів.

Зробив значний внесок в охорону здоров’я населення та гігієну навколишнього середовища шляхом вирішення двох наукових проблем: а) запобігання виникнення епідемій кишкових інфекцій вірусного та бактеріального походження і інвазій та б) профілактики гострих і хронічних отруєнь серед населення, зумовлених екзогенними хімічними речовинами (пестицидами, важкими металами, мінеральними добривами та ін.).

Перша проблема вирішувалась науковим обгрунтуванням профілактичних заходів, спрямованих на розрив механізму передачі, як на основну рушійну силу у виникненні епідемій кишкових інфекцій і інвазій, і таким чином на зниженння рівня розповсюдження цих захворювань серед населення. Це досягнуто завдяки відкриттю академіком Є.Г.Гончаруком явища самоочищення в глибоких шарах грунту; вивченню дальності розповсюдження в грунті по вертикалі і горизонталі, на прикладі споруд підземної фільтрації побутових стічних вод, бактеріальних, вірусних, протозойних, гельмінтних забруднень для санітарної охорони грунту, підземних і поверхневих джерел господарсько-питного водопостачання. Вказане дозволило розробити та впровадити понад 100 принципових схем очистки стічних вод з місцевими очисними спорудами малої каналізації та нових типів очисних споруд, в тому числі для знешкодження стічних вод від лікувальних установ, складів отрутохімікатів і т.ін. Це дозволило академіку Гончаруку Є.Г. науково обгрунтувати сотні гігієнічних нормативів, правил, рекомендацій по охороні здоров’я населення, затверджених Держбудом СРСР і УРСР, Міністерствами

охорони здоров’я СРСР і України. Впровадження простих в улаштуванні і надійних в експлуатації очисних споруд, які забезпечують звільнення стічних вод від збудників кишкових інфекцій і інвазій, дозволило знизити рівень зазначених захворювань серед сільського населення в 12-13 разів.

Вирішуючи другу проблему, яка логічно продовжувала першу, Є.Г. Гончарук створив теорію, методологію і принципову схему гігієнічного нормування екзогенних хімічних речовин у грунті. Основні концептуальні положення теорії і методики нормування екзогенних хімічних речовин (ЕХР) в грунті Є.Г. Гончарук вперше проголосив у 1972 р. на XVI Загальносоюзному з’їзді гігієністів і санітарних лікарів. Надалі ці положення знайшли відображення в розроблених ним і його учнями «Методических рекомендациях по установлению ПДК химических веществ в почве» (1976), «Методических рекомендациях по гигиеническому обоснованию ПДК химических веществ в почве» (1982), монографії «Санитарная охрана почвы от загрязнения химическими веществами» (1977), керівництві «Гигиеническое нормирование химических веществ в почве» (1986), у численних статтях, опублікованих у вітчизняній і зарубіжній літературі.

Принципова схема нормування ЕХР в грунті включає всебічне вивчення в лабораторному експерименті закономірностей процесів міграції і детоксикації хімічних речовин в грунті, встановлення їх граничних концентрацій за шістьма показниками шкідливості (органолептичним, міграційно-водним, міграційно-повітряним, фітоакумуляційним або транслокаційним, загальносанітарним і токсикологічним), а також вивчення в натурному експерименті впливу забруднення ґрунту на здоров’я населення.

Для стандартизації умов проведення експериментальних досліджень академіком Є.Г. Гончаруком були розроблені оригінальні лабораторні моделі: фітокліматичні камери для вивчення процесів міграції ЕХР з грунту в рослини, а також стабільності ЕХР в різних грунтово-кліматичних умовах. Були створені також повітряно-міграційні камери і фільтраційні колони для встановлення закономірностей надходження хімічних речовин з грунту в атмосферне повітря і підземні води та пристрої, які моделюють поверхневий стік у відкриті водойми. Крім того, ним було запропоновано єдиний модельний еталон грунту (МЕГ), що має постійний гранулометричний і фізико-хімічний склад, максимальну фільтруючу, мінімальну сорбційну і поглинальну здатність. Науково обгрунтовані фітотестрослини, які максимально накопичують ЕХР, чим забезпечують в природних клімато-ландшафтних умовах коефіцієнт запасу ГДК в 10-20 раз для природніх грунтів.

В результаті глибоких фундаментальних досліджень академіком Гончаруком Є.Г. вивчені процеси сорбції пестицидів та інших хімічних речовин на крапельках водного туману. Це дало змогу розкрити механізм виникнення гострих, в тому числі смертельних, отруєнь людей на сільськогосподарських полях, оброблених пестицидами, і розробити методичні рекомендації з прогнозування критичної зони метеорологічених параметрів для організації відповідних профілактичних заходів.

Саме ці дослідження дозволили академіку Є.Г. Гончаруку та іншим вченим розробити і офіційно встановити ГДК в грунті низки пестицидів, таких важких металів, як свинець, ртуть, кобальт, цинк, нікель, мідь, ванадій і їх солей (див.:

«Предельно допустимые концентрации химических веществ в почве, № 1496-76, № 1968-79, № 2264-80, № 2546-82).

В експериментальних дослідженнях академіком Є.Г. Гончаруком встановлено. що у патогенезі порушень, виявлених при поєднаній дії солей важких металів (свинцю, кадмію тощо) та радіонуклідів, суттєве значення мають активація перекисного окислення ліпідів, виснаження антиоксидантних систем організму, розвиток тканинної і циркуляторної гіпоксії, які підпорядковуються хроноконцентраційній залежності. Спрямовуючи свою дію на одні й ті ж біологічні системи (перекисне окислення ліпідів та антиоксидантні системи), солі свинцю і кадмію та іонізуюче випромінювання, пестициди, нітрати, взаємно посилюють дію одне одного.

Показники стану антиоксидантної системи (активність пероксидази і каталази в крові, церулоплазміну в сироватці крові та перекисного окислення ліпідів (рівень активних продуктів тіобарбітурової кислоти у біосубстратах і спонтанна хемолюмінесценція сироватки крові) є найбільш чутливими, інформативними, залежними від рівнів і тривалості дії, що дозволяє використовувати їх як критерії раннього виявлення і адекватної оцінки несприятливого впливу зазначених чинників.

Для експериментального вивчення токсичності пестицидів, важких металів і їх солей в умовах ізольованої і комбінованої дії академіком Є.Г.Гончаруком запропонована оригінальна модельна система «мати-плід-новонароджений».

Створив наукову школу. Серед учнів ЗО докторів і 36 кандидатів наук, які працюють не лише в Україні, але й країнах СНД.

Член патріотичного руху «Пульс України», член Національного Комітету радіаційного захисту населення України. Член Комітету по Державних преміях України в галузі науки і техніки; член редакційних рад журналу АМН України, «Лікарська справа», «Довкілля та здоров’я», «Вісник гігієни та епідеміології», «Український науково-медичний молодіжний журнал», російських видань БМЭ, журналу «Гигиена и санитария». Неодноразово обирався депутатом Київської міської Ради народних депутатів.

Державні нагороди: орден «Знак Пошани»(1976); «Трудового Червоного Прапора» (1986); Орден Святого Володимира Академії наук вищої школи України (1995); Почесна відзнака президента України (1996); Міжнародна золота зірка «Merit for Medicine»(1998); Велика Золота медаль Альберта Швейцера (1999); Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000); Золота зірка Альберта Швейцера (2001); орден за заслуги перед Вітчизною П ступеня (2001 р.) пам’ятна медаль «10 років незалежності України» (2002), Почесна Грамота Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом» (2002).

Основні наукові праці: Сооружения подземной фильтрации бытовых сточных вод {Гигиеническое обоснование и санитарные требования) (1967). Очистка и обеззараживание сточных вод лечебных учреждений (1973). Малогабаритные очистные сооружения канализации (1974). Очистка питьевых и сточных вод от ядохимикатов (1975). Гигиенические основы почвенной очистки сточных вод (1976). Санитарная охрана почвы от загрязнения химическими веществами (1977). Гигиеническое нормирование химических веществ в почве (1986). Изучение влияния факторов окружающей среды на здоровье населения (1989). Гигиеническая диагностика радиационного фактора и его коррекция (2001) та ш.